Розлучення- — це рішення двох длрослих людей не бути парою. І не важливо, залишаються вони жити в одній квартирі чи роз'їжджаються на різні континенти, спілкуються одне з одним чи ненавидять одне одного.Відрядження — це розлука через необхідність. Є діти, які місяцями, роками чекають повернення батька. Для них стосунки «тато, мама, я» не закінчуються.
Однак маленькі діти, до трьох років, не розуміють такої різниці.
Вони фантазують, що мама чи тато більше ніколи до них не прийде, що їх розлюбили.
Тому батьки чують від малят, які йдуть до дитячого садочка: «А ти точно по мене прийдеш?», «А тато мене любить?», «А ти мене любиш?».
Малюкам постійно потрібно переконуватися в тому, що батьки їх люблять.
Тому, не шкодуйте часу частіше повторювати це вголоос. Те, що дорослим здається очевидним, для дітей нерідко не є зрозумілим без конкретних проявів близькості та прихильнгості.
Мудрі батьки, якщо їм потрібно поїхати надовго, заздалегідь готують свого малюка: розповідають йому про свої плани, вигадують особливі ритуали, які нагадуватимуть дитині про батьківську любов навіть тоді, коли когось із батьків немає поруч.Матері часто вважають за краще не травмувати дитину новиною про розлучення й вигадують різні історії про те, що тато працює десь далеко, надсилають від його імені листи, подарунки.
Такі матері помиляються, коли думають, що дитина нічого не розуміє й вірить мамі. Діти дуже добре «читають» емоції та почуття, тому що з народження їм доводилося лише невербально спілкуватися з навколишнім світом не знаючи мови, розуміти близьких.
Тому дитина, скільки б років їй не було, бачить, що мати переживає сум, злість, почуття провини, страх перед невідомим майбутнім.
А чує від матері зовсім протилежне: що все добре, нічого не змінилося.
Дитина розгублена, вона лякається, бо не розуміє, чому мама каже неправду й чому їй так погано.
Найчастіше діти пов'язують це з собою, починають себе звинувачувати: «Я погано поводився, погано вчився, вередував, не слухався, тому мамі так погано». Дітям взагалі властиво звинувачувати себе у всіх батьківських негараздах.
Тому для психіки дитини буде меншою травмою довідатися правду, пережити розлучення батьків за допомогою мами й тата, родичів або фахівців-психологів, аніж відчувати сильну тривогу та почуття провини за те, що все начебто добре, але батьки в пригніченому стані.
Одне з найважливіших завдань, яке мають виконати батьки, — знайти правильні слова, інтонації, час для того, щоб сказати дитині про розлучення.Пам'ятайте: не суттєво, якого віку дитина, їй один рік чи 15.
Від того, як ви повідомите новину дитині, залежить, як вона згодом звикатиме до нового, мінливого, тривожного життя, як загалом реагуватиме на розлучення, на тата, маму й на себе.
Звісно, однією «правильною розмовою» ми не знімемо біль втрати, але зробити його менш інтенсивним можемо.
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ БАТЬКІВ, ЯКІ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ
• Умовний спокій. Намагайтеся не виплескувати свої почуття в присутності дитини. Це стосується і розмови з дитиною про розлучення, і з'ясування стосунків між собою. Коли батьки сваряться, вони забувають про дитину, вони зайняті одне одним, а дитина при цьому почувається покинутою і непотрібною.• Притримуйтеся однієї версії інформування дитини про розлучення. Яким би не було ваше розлучення — бурхливим чи спокійним — постарайтеся домовитися, заради дитини, про що ви будете їй розповідати.
Вам слід обговорити причину розлучення, позицію мами й тата, а найголовніше — докладно розповісти дитині про те, що її та вас очікує в майбутньому.
Уникайте таких фраз, як «не знаю, що буде далі», «ми ще не вирішили». У дитини має бути чітка картина її майбутнього, без найменших сумнівів.
3. Не звинувачуйте одне одного. Усі батьки знають це правило, але не завжди його дотримуються.
Пам'ятайте: коли дитина чує, що тато, який запевняв її у своїй любові, виявляється «гадом, котрий нас покинув», вона починає боятися, що мати її теж покине.
4. Запевніть дитину у вашій любові й надійності. Якщо один із батьків після розлучення переїжджає в інше місце, чесно зізнайтеся в цьому дитині і постарайтеся зрозуміти, що для неї це велика втрата.
5. Не давайте дитині надії на возз'єднання родини.
6. Ніколи не кажіть, що ваше весілля й ваші стосунки були помилкою. Найчастіше батьки розповідають дитині, що вона з'явилася на світ саме через любов і весілля.
Це формує у свідомості дитини таке переконання: «Якщо батьки вважають помилкою свій шлюб, то мене вони також вважають помилкою».
Ви можете сказати дитині щось на кшталт фраз, пропонованих нижче.
- «Річ у тім, що мама й тато більше не щасливі одне з одним. Тому нам так погано й важко».
- «Ось що відбувається з нами: ми більше не щасливі один з одним. Тому хочемо розлучитися, жити окремо. Я знаю, як тобі боляче чути це. Але ти бачиш, яке погане в нас життя. Тому ми вирішили розстатися».
- «Через це ми так часто останнім часом кричимо на тебе, навіть коли ти насправді зовсім не винний. Ми начебто самі не свої, це схоже на хворобу».
- «Розлучення — це коли тато й мама більше не живуть під одним дахом. Але ми так само залишаємося твоїми мамою й татом».
- «Ми розлучаємося. Але не тому, що ти робив щось неправильно! Ти не винний, це не через тебе!»
- «Хоча ми зробили багато неправильного в сімейному житті, але те, що в нас з'явився, було найправильнішим. Ти — найбільша радість у нашому житті».
- «Так склалося, що тато переїжджає, більше з нами жити не буде, але приходитиме до нас, і ти зможеш із ним бачитися стільки, скільки захочеш».
- «Я знаю, ти плачеш, тому що тобі багато довелося пережити. Я бачу, що ти сильний, адже продовжуєш любити нас, незважаючи ні на що».
- «Що б ти не робив, мама й тато не залишаться разом. Ми дуже довго думали про це, й у нас немає іншого виходу».
Ви все одно помітите зміни в її характері та поведінці. Не переживайте кризу насомоті. Зверніться по допомогу до психолога.
Пам"ятайте! Розлучення, це криза в житті сім"ї. І ви, дорослі, і дитина потрубуєте підтримки, розуміння та допомоги.
Не відмовляйтеся від неї. І не чекайте факторів, які є ознаками очевидної проблеми.
Зміни, що насторожують
- Дитина стає агресивною. Часто реагує на прохання дорослих спалахами люті, зневаги або ігнорує прохання, ніби не чує.
- Дитина боїться залишатися сама, не вимикає світло на ніч, не хоче нікуди йти без когось із батьків.
- Різко знизилась успішність у школі, дитину більше не приваблюють її улюблені заняття, хобі. Вона багато мовчить (чого раніше не було) або, навпаки, багато плаче, кричить, свариться.
- Дитина приховує від оточення, що батьки розлучилися. Вона соромиться розлучення.
- Не думайте, що лише негативні зміни є показниками сильного стресу дитини. Про це можуть свідчити й позитивні зміни.
- Наприклад, дитина починає добре вчитися, старанно прибирати в кімнаті (чого раніше не було), дотримується всіх правил гігієни.
- Припиняє огризатися (у підлітковому віці), беззаперечно виконує кожне прохання.
- Усе це — ознаки сильного страху втратити батьків. З такою дитиною, звісно, легше пережити розлучення.
- Але для гіпер відповідальних дітей, які не зляться, розлучення — набагато більша травма, ніж для спонтанних дітей, котрі вміють злитися.
Прислухайтеся до себе. Ваше батьківське серце вам підкаже, як підтримати і втішити дитину.
Немає коментарів:
Дописати коментар