"РЮМСАННЯ" ЦЕ КОНФЛІКТ?- коли дитина часто хниче.

Хто з батьків не опинявся хоча б раз у ситуації, коли улюблене чадо стомлювало нудними, виснажливими душу плаксивими проханнями? 

Чому так трапляється і як цього уникнути, ми й вирішили з'ясувати. 

РЕВНОЩІ ДИТИНИ- ПРИЧИНА КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ

                     Одна з поширених причин дитячої озлобленості - ревнощі. 

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию увагу вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". 

ОБРАЗЛИВА ДИТИНА. Особистісні особливості образливих дітей.

Образили або здалося?  Образа на іншого проявляється в тих випадках, коли дитина гостро переживає ущемлення свого "я", свою невизнаність. 

У всіх цих випадках маля відчуває себе знехтуваним і обмеженим. Проте в одній і тій же ситуації кожна дитина вчинить по-своєму.

Одна спробує залагодити конфлікт, інша проявить гнів і агресію, а третя - образиться. 

У стані образи дитина не прагне вирішити спірну ситуацію з позиції сили - вона не б'ється, не нападає на кривдника, не мстить йому. Завдання маляти саме в тому, щоб продемонструвати свою "скривдженість". 

Ображений всією своєю поведінкою показує кривдникові, що той винен і він мусить перепросити або якось виправитися. Він відвертається, перестає розмовляти, демонстративно показує свої "страждання".

   Поведінка дітей у стані образи має цікаву й парадоксальну особливість. 

З одного боку, воно носить явно демонстративний характер і спрямоване на привернення уваги до себе. 

З іншого - "нещасні" відмовляються від спілкування з кривдником, мовчать, відвертаються, йдуть у бік.

 Подібна реакція використовується  як засіб залучення уваги до себе, як спосіб викликати почуття провини і каяття у того, хто образив. 

Така демонстрація своїх переживань і підкреслення провини іншої людини явно відрізняє вчинки скривдженої дитини від агресивних форм поведінки.

                                     

 Про образу в народі кажуть, що вона "роз'їдає душу".

 Людина, яка постійно живе з цим почуттям, страждає сама і створює дискомфорт навколишнім, волею-неволею перетворюючись на ізгоя. Справитися з цією проблемою важко навіть дорослому. 

А як бути, якщо від власної уразливості страждає зовсім ще маленька людина?

 Що таке образа?

 У загальних рисах почуття образи можна описати як хворобливе переживання людини (скривдженої), пов'язане з його ігноруванням або відкиданням партнерами по спілкуванню. 

Це переживання завжди пов'язане з невиправданими очікуваннями та направлено на іншу конкретну людину (кривдника).

 Перші образи виникають в дошкільному віці. Маленькі діти (до 3-4 років) можуть засмучуватися, вимагати уваги до себе, скаржитися на однолітків, але не "застряють" на цих переживаннях і швидко забувають їх. 

У всій своїй повноті феномен образи починає проявлятися після 5 років, у зв'язку з появою в цьому віці потреби у визнанні та повазі - спочатку дорослих, а потім і інших дітей.

 Саме в цьому віці головним предметом образи, як правило, починає виступати одноліток. 

 У тій чи іншій мірі відчуття образи переживає кожна людина. Проте "поріг" уразливості у всіх різний. 

В одних і тих же випадках (наприклад, в ситуації успіху іншого або власного програшу в грі) одні діти відчувають себе ображеними, а інші не відчувають подібних переживань.

 Іноді образа виникає в ситуаціях цілком нейтрального характеру. 

Наприклад, дівчинка ображається, що подруги грають без неї, але при цьому не робить жодних спроб приєднатися до їх заняття, а демонстративно відвертається і зі злістю поглядає на них.

 

Або хлопчик ображається, коли вихователь займається з його приятелем. 

Очевидно, що в цих випадках дитина приписує іншим неповажне ставлення до себе, бачить те, чого насправді немає.

  Потрібно розрізняти адекватний і неадекватний привід для прояву образи. 

Адекватним можна вважати привід, коли має місце свідоме відкидання партнера по спілкуванню, його ігнорування або неповажне ставлення. 

Також обгрунтованою можна вважати образу, якщо її завдала значима для малюка людина, на визнання і увага якої він розраховує.   

                                           

Неадекватним для прояву образи є привід, коли партнери насправді не відчувають неповаги або відкидання до ображеного. 

У цьому випадку людина реагує не на реальне ставлення оточуючих, а на свої власні невиправдані очікування, на те, що вона сама приписує іншим.

 Неадекватність джерела образи і є той критерій, за яким слід розрізняти образу як закономірну і неминучу реакцію людини і образливість як стійку і деструктивну рису особистості. 

Закономірним наслідком цієї риси є підвищена частота проявів образи.

  Іншими словами, образливими називають тих, хто часто ображається.   

Такі люди постійно бачать в оточуючих зневагу і неповагу до себе, а тому приводів для образи у них досить багато.

 Використовуючи ці критерії в процесі спостереження за дітьми, можна виділити малюків, схильних до образливості. 

  Ця риса яскраво проявляється в реакціях дитини на  успіхи партнера, на ситуації, коли того хвалять. 

Зазвичай подібні факти не викликають образи у дітей, хоча реакція у кожної дитини на них може бути різною. 

• як би не помічають успіхів оточуючих і намагаються привернути до себе увагу дорослих (розповідають про свої досягнення в чомусь іншому, самі себе хвалять). 
• активно включаються в діяльність, прагнуть виконати свою роботу якнайкраще, перевершити партнера і заслужити похвалу дорослого.
•  треті демонструють повну розгубленість, відвертаються і взагалі припиняють роботу. Це і є реакцією образливої дитини.

Захоплення роботою іншого виявляється для такого маляти настільки нестерпним, що він просто нічого не може робити далі. 

На відміну від інших, ця дитина може виявляти сильні негативні емоції: пригніченість, безпорадність, може навіть заплакати. 

Справа в тому, що образливі діти сприймають чужі успіхи як власне приниження та ігнорування себе, а тому переживають і демонструють образу.

Характерна відмінна риса таких малюків - яскрава установка на оцінне ставлення до себе і постійне очікування позитивної оцінки, відсутність якої сприймається дитиною як заперечення її самої.

Основні труднощі образливих дітей полягають в сприйнятті навколишніх як джерела негативного, зневажливого ставлення до них. 

Ось дуже показовий приклад. Малюкам дали завдання розповісти що-небудь про свого друга. 

Зазвичай діти, кажучи про однолітків, називають їх безпосередні описові характеристики (веселий, ходить в червоній кофтині, красивий, співає, хуліганить і т.д.).

 У вразливих дітей переважна більшість висловлювань стосуються тільки ставлення інших до їх особи (дружить зі мною чи не дружить, ділиться або не ділиться, грає чи не грає).

 По суті, героєм цих оповідань є не дитина, а сам оповідач. 

Наприклад: "Я тільки з Люсею дружу. Тільки вона мене жаліє, грає зі мною в різні ігри, розповідає мені різні історії. А всі інші зі мною не дружать"

   

                      

Ще одна цікава особливість образливих малюків - фантастичний характер їх розповідей.

Більш ніж у половини випадків ці діти вигадують незвичайних персонажів і нереальні історії. 

Наприклад, розповідають про свою зустріч з промовистим птахом, про порятунок друга від злих чудовиськ, про те, як разом з приятелем ловили дельфінів і китів і т.д. 

Своїх реальних однолітків вони ніби не помічають.У розповідях інших дітей подібних історій не зустрічається. 

Необразливі дошкільнята зазвичай розповідають про друзів з групи дитячого саду і про звичайні події з життя.

Власні фантазії, в яких образлива дитина володіє всіма мислимим достоїнствами (силою, красою, незвичайною хоробрістю) закривають від неї реальністю і заміщають дійсні відносини з іншими дітьми. 

Оцінка свого "я" і ставлення до себе заміщає для них безпосереднє сприйняття однолітків і відносини з ними. 

    Самооцінка образливих дітей є досить високою і мало відрізняється від показників інших однолітків. 

Однак у цієї групи малюків  спостерігаються значні розбіжності між тим, як вони самі оцінюють себе, і як, з їх точки зору, їх оцінюють інші люди (батьки і однолітки). 

Якщо тато й мама, на думку дитини, відносяться до неї приблизно так само, як вона сама ставиться до себе, то серед однолітків, як їй здається, ця оцінка набагато нижче. 

У решти дітей ці відмінності не настільки виражені - вони вважають, що друзі і дорослі оцінюють їх приблизно однаково. 

Таким чином, у образливих дітей існує явне відчуття своєї "недооціненості", невизнаності їх достоїнств і власної знедоленості, яке не відповідає дійсності, оскільки, як правило, образливі діти, незважаючи на їхню конфліктність, не належать до числа непопулярних. 

Занижена оцінка образливих дітей в очах однолітків є результатом виключно їх власних уявлень. 

Даний факт вказує на ще одну парадоксальну особливість таких дітей. 

• З одного боку, вони явно орієнтовані на позитивне ставлення до себе оточуючих і всією своєю поведінкою вимагають постійної демонстрації поваги, схвалення, визнання.
•  З іншого - за їхніми уявленнями люди їх недооцінюють. І вони постійно налаштовані на негативну думку інших про себе. 

У деяких випадках вони самі ініціюють ситуації, в яких могли б відчути себе знедоленими, невизнаними, і, ображаючись на однолітків, отримують від цього своєрідне задоволення. 

Потрапляючи в конфліктну ситуацію, а часом - ініціюючи її, образливі діти не намагаються вирішити скрутне становище, а як би "застряють" у сварці й поринають у оцінювання її учасників. 

Засудження одних і виправдання інших (головним чином себе) є для них важливим заняттям, що приносить особливе задоволення. 

Така дитина із задоволенням підкреслює, як недобре з нею вчинили оточуючі, як вони винні перед нею. 

Звинувачення інших і виправдання себе в цьому випадку стає самостійною задачею, більш важливою і привабливою, ніж вирішення конфлікту. 

Малюк обмежується засудженням, звинуваченням кривдника, виправданням "жертви", і навіть не намагається знайти якийсь вихід з проблемної ситуації. 

Нерідко в якості рішення виступає реакція образи: "Я образився" - констатує дитина і йде в бік.

 На відміну від цього діти, не схильні до образи, в більшості випадків пропонують або конструктивні, або агресивні методи вирішення проблеми. 

НАСИЛЬСТВО ПО ВІДНОШЕННЮ ДІТЕЙ, - ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПОБИТТЯ.

   

    Фізичні покарання давно вважаються не прийнятними у вихованні дітей.

 Але багато батьків досі застосовують такий метод виховання, коли їхні діти виходять за рамки звичної поведінки.

 Нове дослідження показує, що грубе ставлення, підвищення голосу, образи, надають такий же шкідливий вплив на дітей, як і фізичні покарання. 

ЯК ПОДОЛАТИ ТРУДНОЩІ У ПОВЕДІНЦІ ДИТИНИ

Встановлюйте правила.

  Вони мають бути чіткими та зрозумілими, відповідати рівню розвитку дитини, її віку. Наприклад, усі повинні мити руки перед їжею, прибирати іграшки.

АГРЕСІЯ ДИТИНИ

Дитина має право на будь-які емоції.

І сердитися на батьків.  І злитися коли інші діти  мають іграшку,  якої в вашої дитини немає. 

Це усе природньо.

Немає  позитивних і негативних емоцій. усі вони мають право на існування. 

 Забороняти дитині відчувати емоції  категорично не можна.

і приховувати,  стримувати їх категорично  не можна!

Інша справа, як їх виражати. 

ФАНТАЗЕР ЧИ БРЕХУН?

Здається, немає  батьків,  які б ні разу не зустрілися з неправдою чи крадіжкою дитини.  

Буває так, що дитина на початку і не збирається брехати.  Вона просто фантазує. 

Чи просто взяла чужу річ, тому що вона їй сподобалася.

"НЕЗРУЧНА" ДИТИНА. ЯКА ВОНА? ЩО РОБИТИ?

Так буває,  дитина народилася занадто активною.

 Вона просто не може всидіти на одному місці більше п'яти хвилин. Її ні на хвилину не можна залишити без уваги. З нею неможливо знаходитися в громадських місцях: вона весь час крутиться, кудись лізе, голосно говорить, сміється. 

ТРЕБА НАВЧИТИСЯ ЖИТИ З ТАКОЮ ДИТИНОЮ 

КОЛИ ДИТИНА ЗВОДИТЬ ВАС З РОЗУМУ

Ваша дитина зводить вас з розуму. Чи знайоме вам це? Це трапляється кожен день, навіть, багато разів на день? Чи не так? І ви зовсім не знаєте, як бути?

ПРО ДИТЯЧІ ВЕРЕДУВАННЯ

Кожен батько або мати «зі стажем» знає, що виховання - процес взаємний.

З дитиною ми вчимося встигати зробити всі свої справи, планувати свій час і не дратуватися від повторення монотонних процедур, вчимося терпінню, доброті і самій любові...

Проте все це не означає, що потрібно потурати спробам дитини керувати поведінкою дорослих. Тим більше, що іноді істерикою, плачем і криком діти натурально намагаються домогтися неможливого.

Що таке дитяче вередування і звідки воно береться.

ЯК ЗБЕРЕГТИ СПОКІЙ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

 «Боже, дай мені смиренність прийняти те, що я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, та мудрість, щоб відрізнити одне від іншого...»  

(Слова з молитви)

Розрізняють два види стресу: 

1.Конструктивний, позитивний (еустрес) 

2.Деструктивний, негативний (дистрес)

МОТИВУЮЧИЙ АЛГОРИТМ РОЗМОВИ З ДИТИНОЮ

Как построить своё обращение к ребёнку, чтобы он Вас услышал с первого раза и выполнил Вашу просьбу?

Цель метода: сформировать в ребенке желание выполнить Вашу просьбу, «экологичное» побуждение к конкретному действию.