Здається, немає батьків, які б ні разу не зустрілися з неправдою чи крадіжкою дитини.
Буває так, що дитина на початку і не збирається брехати. Вона просто фантазує.
Тут надзвичайно важливоа наша перша реакція. Важливо, як саме ми відреагуємо на першу провину.
У дитячих фантазіях, взагалі, немає нічого страшного. Це нормально для дітей до десяти років.
Фантазуйте разом з дітьми. Слухайте фантазії вашої дитини, і ви глибше познайомитеся з його внутрішнім світом.
Крім того, завдяки фантазіям вашої дитини, ви можете зрозуміти, у чому вона має потребу в даний момент. Яка підтримка їй необхідна.
Дівчинка розповіла мамі, що вона бачить літаючого коня. Іноді, під час прогулянки, дівчинка піднімала руку, як би тримаючи його за повід.
Мама серйозно поставилася до розповіді дівчинки і прийняла її гру. Вони іноді розмовляли з цим чарівним конем. Мама іноді запитувала: «А він зараз нас чує? Розповіси йому те, про що ми зараз говорили?» Через якийсь час кінь зник.
Дуже важливо поважати фантазії дитини. Це її внутрішній світ.
Якщо ж говорити їй, що вона бреше і видумує, вона перестане довіряти вам і стане ховати від вас свої фантазії.
І, немає гарантії, що, внаслідок цього, вона не сховає від вас більш серйозну інформацію.
Якщо ж ви дійсно викрили свою дитину на неправді, не поспішайте лаяти її.
Це ви завжди встигнете зробити.
Дуже важливо зберегти довіру між вами і дитиною.
Намагайтеся зрозуміти, ЧОМУ дитина сказала неправду. Обов'язково є якась причина.
Швидше за все, вона побоялася сказати правду.
А це значить, що вона вам не довіряє. Вона не вірить, що ви зрозумієте її.
Патриція Кокс, американська колега, розповіла що дитина по обличчю бачить, хочемо ми почути від неї правду чи брехню.
Здавалося б, парадокс. Але, це так.
Дитина, скоріше, почуває це.
Тому, що таке - правда? Правда – це важка робота.
Ми на початку уважно і спокійно вислуховуємо її.
Потім намагаємося разом з дитиною розібратися в причинах того, що трапилося, з однієї сторони.
А з іншої, шукаємо разом з дитиною вихід з цієї ситуації. Тобто, намагаємося зрозуміти, що ми обоє повинні зробити, щоб ця ситуація більше не повторилася.
Якщо ж ми закриті для правди, якщо, як тільки дитина починає говорити, ми починаємо критикувати її чи її дії, вона обов'язково збреше.
Їй більше нічого не залишиться. Це – інстинкт самозбереження.
У неправді є ще одна небезпека. Викриття в неправді не вирішує проблему.
Якщо ви добре задумаєтеся і згадаєте хоча б один випадок неправди вашої дитини, ви згадаєте, що нічого не змінилося після того, як ви викрили її брехню.
Вона не перестала брехати. Ситуація не змінилася.
Дитина просто стала ще більш закритою.
Таким же чином,можна зробити висновок, що перша крадіжка теж не кражіжка.
Дитина могла взяти річ, що сподобалася, не подумавши про наслідки.
Або досліджує межі дозволеного.
Не поспішайте робити з нього злочинця.
Хлопчик взяв чужу дуже дорогу річ. Довго не зізнавався, що це зробив саме він.
Хоча усі факти вказували на нього. Річ, на щастя, була знайдена.
Мама була настільки роздратована і розгублена, що сказала, що не готова поки що бачити сина. А, коли він подзвонив їй і запитав, чи не скучила вона за ним, сказала: «Я за брехунами не нудьгую.»
Можливо, якщо ви ще, не готові до зустрічі з дитиною, що провиналась, то важливо взяти час для себе, щоб отямитися.
При цьому, важливо пояснити дитині, навіщо ви це робите.
Крім того, якщо ви помітили, мама назвала дитину брехуном, а не злодієм.
Тим самим вона підкреслила, що її образило не те, що він вкрав, а те, що він сказав неправду.
Це дуже важливо – не закріплювати провину.
Вони дуже багато часу витратили на те, щоб зрозуміти, чому це трапилося.
Немає коментарів:
Дописати коментар