ДИТИНА "ВИТАЄ У ХМАРАХ"

 Деякі батьки скаржаться на те, що коли вони звертаються до дитини (найчастіше це відбувається близько 2-3 років),  малюк відповідає їм не відразу. 

Потрібно повторити сказане три, а то й чотири рази, так, що іноді здається, що дитина не чує або не розуміє, що їй говорять. 

У чому ж справа?

Зрештою, дорослі починають дратуватися. Але чим більше нервує дорослий, тим повільніше реагує дитина.                                                                                                       

  Лікар - отоларинголог, виявляє, що зі слухом у неї все в порядку, а якщо сумнівається в цьому, проводить спеціальні дослідження.   Але найчастіше виявляється, що слух зовсім ні до чого. 

1.  Може бути, ця дитина просто пасивна від природи, і це виражається, в тому числі, і у відносинах з оточуючими, насамперед  з батьками. 

 Тоді треба  навчитися сприймати дитину такою, якою вона є. І не травмувати її  своїми емоціями.   

 2.   Іноді причина  чисто психологічна: дитина дійсно витає в хмарах: вона занурена у світ своєї мрії, у світ своєї гри.

 Можливо, коли ви кличете її, вона у щось грає сама із собою, можливо, розповідає сама собі якусь захоплюючу історію і не може відразу  виринути у реальність відгукуючись на ваш поклик.  Вона не віддає собі в цьому звіту, і потрібно навчитися розуміти таку дитину - мрійника.   

 3.  Але, зрозуміло, є діти, які, не будучи глухими, не страждаючи ніякими неврологічними аномаліями, все ж поводяться так, наче їм важко сприйняти якісь мовні дані, надзвичайно повільно реагують на них. 

Особливість таких  випадків полягає в тому, що  перші ознаки проявляються дуже рано, вже на 1-2 роках життя. 

Але поки дитина мала, батьки частіше всього не звертаються по допомогу до спеціалістів. Вважаючи  такі реакції дитини  її характером чи вередуванням.

Починають  боротися з ними.  А дитина потребує допомоги!    Саме зараз. 

Не потім,  коли в 6-7 років будуть встановлені діагнози. 

Тому що на момент вступу дитини до школи, вже  сформовані основні нервово-психічні зв"язки у головному мозку.  І ці нейронні зв"язки вже дуже важко виправляти.  

 

Батьки ж зазвичай, б"ють на сполох, лише коли дитині час йти до школи.

 Коли інші діти вже читають, добре розмовляють, орієнтуються у часі та просторі.  

У них  високий рівень  уваги, пам"яті та сформовані навички вербального спілкування з оточуючими. 

А  дитина, яка "витає у хмарах" відрізняється з однієї сторони тим, що надзвичайно  кмітлива, розумна, творча.  Такі діти бувають  дуже  чуйними.  

З іншого боку,  при загальній кмітливості, вони відчувають значні труднощі в іграх, пов"язаних із  звуковою та буквенною стороною  мовлення. 

Наприклад, не можуть виділити перший звук у словах, не спроможні назвати слова на певний звук., наприклад на "А"

Їх  труднощі відноситься не тільки до усного мовлення, а й до письма.  Їм  важко навчитися читати і писати. Нерідко  не здатні ясно висловити свої думки. Нерідко такі діти буває ліворукими, 

Як правило, такі дітлахи починають з великим запізненням розбиратися в тому, що таке "направо", "наліво", довго плутають, де верх, а де низ.  

Вони зазвичай помиляються при відповідях на будь-які питання, пов'язані з простором або часом. 

Коли ці діти приходять до школи, виявляється, що у них дисграфія (утруднення при навчанні письма) та  або дислексія (нездатність розуміти прочитане).

 Такі серйозні патологічні стани, які називають в наші дні дісфазuей (розладам мовлення), можуть пояснюватися поганими, з точки зору, емоційної сфери умовами.

  Діти  схильні соромитися  протягом перших 2 -3 років життя нерозвиненої мови. Особливо, якщо дорослі  наполегливо вимагають  щоб дитина говорила. Багато обговорюють це питання  між собою. А дитина сприймає такі розмови, як  свою вину. 

• Цілком можливо, що в багатьох випадках здатне прояснити проблему дослідження функцій головного мозку.
•  Втім, іноді точний діагноз при таких захворюваннях і ставиться саме у зв'язку з глибокими розладами мови. 

Головне питання: що з цим робити?

Відповідь проста:   зразу, як ви помітили якісь особливості у поведінці вашого маляти, зверніться до дитячого психолога. 

Саме психолога. Ми працюємо із здовими дітьми. 

Але бачимо нерідко проблему, яку лікарі побачать і зможуть діагностувати лише значно пізніше. 

А  працювати з цими особливостями треба зараз.

І, знаєте, найращим результатом такої роботи,  ми. психологи, які працюємо з дітьми дошкільного віку, вважаємо, якщо коли дитина йде до школи і  успішно навчається, 

її батьки кажуть: "Ну ось, усе з нашим хлопцем \ чи донькою/ усе гаразд.  А психолог  ж говорила....